AНСА ТА БАНСА
ANSA OG BANSA
Була собі колись мама-коза, яка мешкала в маленькій хатинці в лісі разом зі своїми дітками-козенятами на ім’я Анса та Банса.
Det var en gang en geitemamma som bodde i et lite hus i skogen sammen med geitekillingene sine, som het Ansa og Bansa.
Одного дня мама мусіла піти до села. Перед тим, як вирушити в дорогу, вона наказала Ансі та Бансі залишатися вдома і нікому не відчиняти двері поки її не буде.
En dag måtte mammaen inn til landsbyen en tur. Før hun dro, sa hun til Ansa og Bansa at de måtte bli hjemme og at de ikke måtte åpne døren for noen mens hun var borte.
Лишень мама-коза пішла, Анса й каже: «Ходімо, Банса, придумаємо щось цікаве!»
Så fort mammaen hadde gått, sa Ansa: “Kom, Bansa, nå finner vi på noe gøy!”
Не встигли вони й озирнутися, як почули гучний стукіт: ТУК, ТУК, ТУК! Вони глянули на двері.
Før de rakk å gjøre noe, hørte de en høy lyd: BANK, BANK, BANK! De så bort mot døren.
— Хто там? — гукнула Анса.
Почулося спершу тихе покашлювання, а потім — тоненький голосок:
— Це я, матуся ваша! Відчиніть, дітоньки, впустіть мене! Козенята перезирнулися одне на одного.
— Цей голос не схожий на мамин, — сказала Банса. — А хто ж це би міг бути?
— Може, просто відчинимо й подивимось? — мовила Анса.
— Ні, — швидко зупинила її Банса, — мама ж казала…
«Hvem er det?» ropte Ansa. De hørte først et kremt, før de hørte en lys stemme som sa: «Det er mamma, slipp meg inn!” Geitekillingene så på hverandre. «Det der høres ikke ut som mamma, men hvem ellers kan det være?” sa Bansa. “Vi kan jo bare åpne døra og se”, sa Ansa. “Nei, mamma sa jo …” begynte Bansa.
І не встигла Банса й слова промовити, як Анса відчинила двері. А на порозі стояв величезний лев! Він миттєво застрибнув усередину та проковтнув Ансу та Бансу цілими.
Før Bansa rakk å si noe mer, åpnet Ansa døren. Utenfor døren sto en diger løve! På et blunk stupte løven inn og slukte både Ansa og Bansa hele.
У животі лева козенята закричали хором:
— «Допожіііть! Мамо, прийди й врятуй нас!» Але скільки вони не кричали, мама не могла їх почути.
А лев потягнув свій величезний та тяжкий живіт назад у ліс.
Inne i magen til løven ropte geitekillingene i kor: “Hjeeelp! Mamma, kom og hjelp oss!” Men uansett hvor mye de ropte, kunne ikke mammaen høre dem. Løven slepte den svære og tunge magen sin tilbake inn i skogen.
Коли мама-коза повернулася додому, двері хатинки були відчинені.
Вона зрозуміла, що щось негаразд.
— «Ансо! Бансо!» — покликала вона, але ніхто не відповідав.
Мама-коза вирішила піти на пошуки своїх діток, але спершу вона зайшла до коваля.
Da mammaen kom hjem igjen, sto døren til huset åpen. Hun skjønte at noe var galt. Hun ropte på Ansa og Bansa, men de svarte ikke. Hun bestemte seg for å gå og lete etter dem, men først ville hun gå til smeden.
У селі стояв коваль і кував розжарене залізо великим ковальським молотком.
Мама-коза попросила його викувати їй два гострі роги.
Коваль викуваві їй два залізні роги з золотими та діамантовими прикрасами і закріпив їх на її справжніх рогах.
I landsbyen sto smeden og slo på glødende jern med en stor hammer. Geitemammaen spurte om han kunne lage to spisse horn til henne. Smeden lagde to jernhorn, pyntet dem med gull og diamanter, før han festet dem over hornene hennes.
Мама-коза сміливо вирушила до лісу зі своїми оновленими гострими рогами.
Geitemammaen gikk uredd inn i skogen med de nye, spisse hornene sine.
Під деревом лежав вовк і міцно спав.
Мама-коза підійшла до нього, легенько штовхнула й спитала:
“Скажи, вовче, чи це не ти зʼїв мою Ансу і чи це не ти зʼїв мою Бансу? Якщо це Ти зробив, то давай битися!”
Вовк позіхнув і протяжно відповів:
— «Та ні, я не їв твою Ансу і не їв твою Бансу, тож битися нам нема за що.»
— «Ну що ж» — сказала мама-коза й рішуче подалася далі.
Under et tre lå det en ulv og sov. Hun gikk bort og vekket ulven, og spurte: «Har du spist min Ansa, og har du spist min Bansa? Hvis du har det, så la oss slåss!» Ulven gjespet og svarte: «Å nei, jeg har ikke spist din Ansa, og jeg har ikke spist din Bansa, så vi skal nok ikke slåss.» «Nei vel,» sa mammaen og gikk bestemt videre.
Мама-коза помітила ведмедя. Вона підійшла до нього й запитала: — «Ти, бувало, не з’їв мою Ансу? І чи не з’їв ти мою Бансу? Якщо ти це зробив, то давай битися!»
Ведмідь потягнувся й відповів: — «Ні, я не їв твою Ансу й не їв твою Бансу, тож битися нам нема за що.»
— «Гаразд,» — сказала вона і швидко пішла далі.
Geitemammaen fikk øye på en bjørn. Hun gikk rett bort og spurte bjørnen: «Har du spist min Ansa, og har du spist min Bansa? Hvis du har det, så la oss slåss!» Bjørnen strakk seg før han svarte: «Å nei, jeg har ikke spist din Ansa, og jeg har ikke spist din Bansa, så vi skal nok ikke slåss.» «Nei vel,» sa hun og gikk raskt videre.
Невдовзі вона вийшла на простору галявину. Там, на сонці, лежав собі і відпочивав лев. Мама‑коза підійшла до нього й спитала: «Чи ти з’їв мою Ансу? Чи ти з’їв мою Бансу? Якщо це ти зробив, то давай битися!»
Etter en stund kom hun til en åpen slette. Der lå det en løve og hvilte i solen. Geitemammaen gikk bort og spurte løven: «Har du spist min Ansa, og har du spist min Bansa? Hvis du har det, så la oss slåss!»
Лев хитро всміхнувся: «Авжеж, це я проковтнув твою Ансу й твою Бансу; підходь, станьмо до бою!»
Løven gliste og svarte: «Ja, jeg har nok spist din Ansa, og jeg har nok spist din Bansa, så kom igjen, la oss slåss!”
Хоча лев переївся й живіт у нього був важкий, він подумав, що битися з козою буде легко.
Він накинувся на маму-козу, але вона вже стояла напоготові, схиливши голову так, що лев стрибнув прямо на два її золоті роги.
Selv om løven var stappmett og magen var tung, tenkte han at det ville være enkelt å slåss mot en geit. Han kastet seg mot geitemammaen, men hun stod klar. Hun bøyde hodet slik at løven hoppet rett inn i de to gullhornene.
Лев упав на землю, а з його живота випали Анса та Банса — цілі й неушкоджені.
Нарешті вони змогли побачити свою маму!
Løven falt i bakken, og ut av magen kom Ansa og Bansa like hele. Endelig fikk de se mammaen sin igjen!
По дорозі додому вони пообіцяли мамі-козі, що більше не відчинятимуть двері нікому.
På vei hjem lovte Ansa og Bansa at de aldri skulle åpne døren for noen igjen.
Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець!
Snipp, snapp, snute, så er eventyret ute.
ANSA OG BANSA
Illustrasjoner og forsidedesign: Mari Helén Holum
Revidert i 2025 av Nasjonalt senter for flerkulturell opplæring
Oversettelse til ukrainsk: Lilia Popil Grube
Korrektur og lyd på ukrainsk og norsk bokmål: Oksana Huk
ISBN:
Copyright © 2025 · NAFO
Lisensieret under en Creative Commons Navngivelse-
IkkeKommersiell-DelPåSammeVilkår 4.0 Internasjonal lisens.
Du finner flere flerspråklige fortellinger gratis på morsmål.no/fortellinger
Der finner du også tilleggsressurser og lydstøtte til fortellingene.
Copyright © 2025 · NAFO
Lisensieret under en Creative Commons Navngivelse-
IkkeKommersiell-DelPåSammeVilkår 4.0 Internasjonal lisens.