РУКАВИЧКА
SKINNVOTTEN
Жив-був собі дід. Одного зимового дня він ішов лісом, а за ним бігла собачка.
En kald vinterdag gikk en gammel mann på tur i skogen med hunden sin.
Та й загубив дід рукавичку у снігу. Iшов та йшов він собі далі лісом, навіть не помічаючи, що рукавички вже нема.
Mens mannen gikk, mistet han den ene votten sin i snøen. Han merket ikke at han hadde mistet den, og gikk videre.
Аж ось незабаром прибігла мишка. Шусть у рукавичку та й
пропищала: «Це буде мій дім на цю ніч!»
Etter en liten stund kom en mus pilende. Musen smatt inn i votten og tenkte: «Dette skal være huset mitt i natt!»
Недовго потому маленька жабка приплигала до рукавички та й запитала: «А хто-хто в цій рукавичці живе?» І почула у відповідь: «Я — Мишка-шкряботушка. А ти хто?»
«Я — Жабка-скрекотушка. Можна я житиму з тобою?», — запитала вона. «Заходь», — відповіла їй мишка.
Det gikk ikke lang tid før en liten frosk kom hoppende bort til votten. «Hvem er det som bor her, da?» spurte frosken. Musen svarte: «Jeg er Pilemus Silkehår. Hvem er du?». «Jeg er Friskefrosk Langelår. Kan jeg få sove her i natt?» spurte frosken. «Ja da, bare kom inn», sa musen.
Аж тут зайчик прибіг, стрибаючи. Зупинився він перед рукавичкою та й запитав: «А хто-хто в рукавичці живе?» А йому у відповідь: «Я — Мишка-шкряботушка. Я — Жабка-скрекотушка. А ти хто?»
«А я — Зайчик-побігайчик. Можна я житиму з вами?», — запитав вiн. «Заходь», — відповіли звірятка.
Litt senere kom det en hare sprettende. Haren stanset foran votten og spurte: «Hvem er det som bor her, da?» Dyrene i votten svarte: «Vi er Pilemus Silkehår og Friskefrosk Langelår. Hvem er du?» «Jeg er Haremann Hoppsadans. Kan jeg få sove her i natt?» spurte haren. «Ja da, bare kom inn», svarte dyrene.
От прибігла лисичка крадькома. Зупинилася вона біля рукавички та й запитала: «А хто-хто в рукавичці живе?» А їй у відповідь: «Я — Мишка-шкряботушка. Я — Жабка-скрекотушка. Я — Зайчик-побігайчик. А ти хто?»
«А я — Лисичка-сестричка. Можна я житиму з вами?», — запитала вона. «Заходь», — відповіли звірятка.
En rev kom luskende forbi. Hun stoppet ved votten og spurte: «Hvem er det som bor her, da?» Dyrene i votten svarte: «Vi er Pilemus Silkehår, Friskefrosk Langelår og Haremann Hoppsadans. Hvem er du?». «Jeg er Revemor Silkesvans. Kan jeg få sove her i natt?» spurte hun. «Ja da, bare kom inn», svarte dyrene.
От їх уже четверо в рукавичці. Аж раптом почули вони, як хтось обнюхує рукавичку. Вони визирнули й побачили вовка. «А хто-хто в рукавичці живе?», — запитав вовк. А йому у відповідь: «Я — Мишка-шкряботушка. Я — Жабка-скрекотушка. Я — Зайчик-побігайчик. Я — Лисичка-сестричка. А ти хто?»
«А я — Вовчик-братик. Можна я житиму з вами?», — запитав він. «Заходь», — відповіли звірятка.
De fire dyrene i votten hørte plutselig at noen snuste på votten. De tittet ut og så en ulv. Ulven spurte: «Hvem er det som bor her, da?» Dyrene i votten svarte: «Vi er Pilemus Silkehår, Friskefrosk Langelår, Haremann Hoppsadans og Revemor Silkesvans. Hvem er du?». «Jeg er Ulven Aldrimett. Kan jeg få sove her i natt?» spurte han. «Ja da, bare kom inn», svarte dyrene.
От їх уже пятеро в рукавиці. Та незабаром дикий кабан прибіг до рукавички, хрюкнув і запитав: «А хто-хто в цій рукавичці живе?»
А йoму у відповідь: «Я — Мишка-шкряботушка. Я — Жабка-скрекотушка. Я — Зайчик-побігайчик. Я — Лисичка-сестричка. Я — Вовчик-братик. А ти хто?», — пролунало з рукавички.
«А я — Кабан-іклан. Чи можна мені також в рукавичку?», — запитав він. «Якщо ти не надто великий», — відповіли звірятка.
«Та ні, я стану зовсім маленьким, лише пустіть мене», — благав він і проліз у рукавичку.
Nå var det fem dyr i votten. Et villsvin gikk bort til votten, gryntet og spurte: «Hvem er det som bor her, da?» Dyrene i votten svarte: «Vi er Pilemus Silkehår, Friskefrosk Langelår, Haremann Hoppsadans, Revemor Silkesvans og Ulven Aldrimett. Hvem er du?». «Jeg er Villsvinet Trynebrett. Kan jeg få sove her i natt?» spurte han. «Det begynner å bli veldig trangt her nå …» svarte dyrene. «Nei da, jeg skal gjøre meg så liten jeg kan», sa villsvinet og krabbet inn i votten.
Раптом затріщали кущі, і виліз ведмідь: «А хто-хто в цій рукавичці живе?»
А йoму у відповідь: «Я — Мишка-шкряботушка. Я — Жабка-скрекотушка. Я — Зайчик-побігайчик. Я — Лисичка-сестричка. Я — Вовчик-братик. Я — Кабан-іклан. А ти хто?», — пролунало з рукавички.
«А я — Ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!», — попросився він. «Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?», — відповіли звірятка.
«А ви притисніться один до одного — якось вмістимося».
Ikke lenge etter kom en bjørn labbende bort til votten. Bjørnen spurte: «Hvem er det som bor her, da?» Dyrene i votten svarte: «Vi er Pilemus Silkehår, Friskefrosk Langelår, Haremann Hoppsadans, Revemor Silkesvans, Ulven Aldrimett og Villsvinet Trynebrett. Hvem er du?». «Jeg er Bamsefar Labbdiger. Kan jeg få sove her i natt?» spurte han. «Vi kan dessverre ikke la deg komme inn. Det er ikke mer plass», svarte dyrene. «Jo da», sa bjørnen, «bare trykk dere sammen, så går det nok».
Ведмідь заліз у рукавичку до звірят та так, що вона ледь не розірвалася. Усі посунулися, щоб дати йому місце. Тепер у рукавичці було вже семеро, і стало зовсім тісно.
Bjørnen presset seg inn i votten sammen med de andre. Dyrene klemte seg sammen så alle fikk plass. Nå var det syv dyr inne i votten og det var veldig trangt.
А тим часом, на іншому боці лісу, дід уже повернувся додому. Аж тут помітив він, що загубив рукавичку. Тоді він вирішив повернутися назад, щоб пошукати її. Cобачка ж бігла попереду.
På den andre siden av skogen kom den gamle mannen hjem. Da oppdaget han at han hadde mistet den ene votten sin. Han bestemte seg for å gå tilbake for å lete etter den. Hunden løp i forveien.
Собачка помітила рукавичку, що рухалася у снігу, наче жива, й почала гавкати: «Гав-гав-гав!»
Усі звірі як вискочили з рукавички — так і порозбігалися лісом.
Hunden fikk øye på votten som lå i snøen. Votten bevegde seg i snøen! Hunden bjeffet mot den: «Voff, voff, voff!» Dyrene i votten ble vekket av den høye bjeffingen, og kom seg ut av votten før de raskt forsvant ut i skogen.
Надів дід рукавичку та так i не зміг збагнути, чому воно так добре та тепло всередині в рукавичці, хоча вона лежала так довго в снігу.
Mannen plukket opp votten. Da han tok den på seg igjen, kunne han ikke skjønne at den fortsatt var så varm etter å ha ligget i snøen så lenge.
Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець
Snipp, snapp, snute, så var eventyret ute.
Skinnvotten//РУКАВИЧКА
Illustrasjoner ved Katarina Skog Hundal
Revidert i 2025 av Nasjonalt senter for flerkulturell opplæring
Forsidedesign: Mari Helén Holum
Revisjon og lydstøtte (2025) på ukrainsk og norsk bokmål: Irina Reitan
ISBN:
Copyright © 2025 · NAFO
Lisensieret under en Creative Commons Navngivelse-
IkkeKommersiell-DelPåSammeVilkår 4.0 Internasjonal lisens.
Du finner flere flerspråklige fortellinger gratis på morsmål.no/fortellinger
Der finner du også tilleggsressurser og lydstøtte til fortellingene.
Copyright © 2025 · NAFO
Lisensieret under en Creative Commons Navngivelse-
IkkeKommersiell-DelPåSammeVilkår 4.0 Internasjonal lisens.
